Дитина, яка має якусь ваду, мабуть, потребує лікування, але ще більше, звичайно, хорошого ставлення до них оточуючих. 
Треба підкреслити, що душевний стан дитини залежить від и ставлення до своєї фізичної вади, а не від самої фізичної вади. 
Іноді діти почуваються абсолютно щасливими, поки не усвідомлять, споглядаючи за поведінкою людей навколо, що в них щось не так. Деколи цьому сприяють самі батьки. Страждаючи, вони морщаться, здригаються, як від болю, коли помічають, що люди розглядають їх дитину. Оберігаючи її психіку, вони вважають за справедливіше не піддавати її сторонній нездоровій цікавості і знаходять різні причини, щоб не брати її на люди. Однак дитина з помітною фізичною вадою повинна звикнути до пильних поглядів і зауважень (невихованих і нетактовних) людей, і чим вона молодша, тим їй це легше. Якщо ж дитину "ховають", на вулиці вона буває рідко, то навіть одного пильного погляду буде досить, щоб вивести її з рівноваги й щоб вона відчула себе неповноцінною, нещасною. 
Отже, батьки повинні поводитися з хворою дитиною як з нормальною. Якщо батьки ваду дитини будуть сприймати як щось таке, що не має особливого значення, якщо вони дозволятимуть їй бувати всюди, де бувають інші діти, не звертатимуть уваги на погляди і зауваження, тоді дитина не буде вважати себе якоюсь особливою. 
Ще одна помилка батьків — це невиправдане всепрощення і м'якість до дитини з якоюсь вадою поряд зі суворістю у вихованні інших своїх дітей. Часто таких дітей звільняють від усіх домашніх доручень, прощають капризи і грубість, неслухняність. Така дитина не викликає симпатій у оточуючих. Звичайно, у ставленні до дитини з фізичними вадами потрібна чуйність. Від розумово відсталої дитини ніколи не слід чекати виконання роботи, яка не відповідає її розумовому розвитку, а дитину з погано діючими руками не слід критикувати за поганий почерк. Але дитина з фізичною вадою може і повинна бути ввічливою і вихованою в розумних межах, перебувати на загальних умовах з іншими дітьми, виконувати посильну роботу вдома. Дитина сама цього хоче, і вона буде щасливою, якщо її не жаліють. 
Батьки можуть багато зробити, щоб виховати дитину задоволеною і корисною для суспільства людиною, нав1ть якщо вона відстає в розумовому розвитку і якщо ця хвороба не піддається лікуванню. За такою дитиною треба уважно спостерігати, коли вона грається, майструє, будує, вчить тощо. Саме батьки можуть відчути, яка іграшка, книжка, гра, робота може сподобатися і відповідатиме її розвитку; що саме намагається засвоїти дитина і тактовно їй у цьому допомогти. 
Спостерігайте, що може принести їй задоволення. Купуйте їй іграшки, які ви вважаєте корисними для неї. Допоможіть їй подружитися з дітьми, з якими вона буде гратися із задоволенням. Любіть дитину, яка вона є! 
Від вчителів класу, в якому буде навчатися дитина з якою-небудь вадою, також вимагається особливого такту, чуйності, вміння і підходу. Можливо, до приходу такої дитини в клас слід провести попередню виховну роботу з учнями, поговорити з їхніми батьками, щоб перший прихід її минув спокійно, доброзичливо, без зайвої уваги і цікавості з боку однокласників, а тим більше глузливого ставлення. Вчителю також необхідно врахувати рекомендації спеціалістів щодо навчання та виховання такої дитини.