Тетерівський дитячий будинок-інтернат офіційний сайт

Допомога дітям з фізичними вадами

tdetdom — Sun, 29 Dec 2013 19:39:32 GMT

Дитина, яка має якусь ваду, мабуть, потребує лікування, але ще більше, звичайно, хорошого ставлення до них оточуючих.
Треба підкреслити, що душевний стан дитини залежить від и ставлення до своєї фізичної вади, а не від самої фізичної вади.
Іноді діти почуваються абсолютно щасливими, поки не усвідомлять, споглядаючи за поведінкою людей навколо, що в них щось не так. Деколи цьому сприяють самі батьки. Страждаючи, вони морщаться, здригаються, як від болю, коли помічають, що люди розглядають їх дитину. Оберігаючи її психіку, вони вважають за справедливіше не піддавати її сторонній нездоровій цікавості і знаходять різні причини, щоб не брати її на люди. Однак дитина з помітною фізичною вадою повинна звикнути до пильних поглядів і зауважень (невихованих і нетактовних) людей, і чим вона молодша, тим їй це легше. Якщо ж дитину "ховають", на вулиці вона буває рідко, то навіть одного пильного погляду буде досить, щоб вивести її з рівноваги й щоб вона відчула себе неповноцінною, нещасною.
Отже, батьки повинні поводитися з хворою дитиною як з нормальною. Якщо батьки ваду дитини будуть сприймати як щось таке, що не має особливого значення, якщо вони дозволятимуть їй бувати всюди, де бувають інші діти, не звертатимуть уваги на погляди і зауваження, тоді дитина не буде вважати себе якоюсь особливою.
Ще одна помилка батьків — це невиправдане всепрощення і м'якість до дитини з якоюсь вадою поряд зі суворістю у вихованні інших своїх дітей. Часто таких дітей звільняють від усіх домашніх доручень, прощають капризи і грубість, неслухняність. Така дитина не викликає симпатій у оточуючих. Звичайно, у ставленні до дитини з фізичними вадами потрібна чуйність. Від розумово відсталої дитини ніколи не слід чекати виконання роботи, яка не відповідає її розумовому розвитку, а дитину з погано діючими руками не слід критикувати за поганий почерк. Але дитина з фізичною вадою може і повинна бути ввічливою і вихованою в розумних межах, перебувати на загальних умовах з іншими дітьми, виконувати посильну роботу вдома. Дитина сама цього хоче, і вона буде щасливою, якщо її не жаліють.
Батьки можуть багато зробити, щоб виховати дитину задоволеною і корисною для суспільства людиною, нав1ть якщо вона відстає в розумовому розвитку і якщо ця хвороба не піддається лікуванню. За такою дитиною треба уважно спостерігати, коли вона грається, майструє, будує, вчить тощо. Саме батьки можуть відчути, яка іграшка, книжка, гра, робота може сподобатися і відповідатиме її розвитку; що саме намагається засвоїти дитина і тактовно їй у цьому допомогти.
Спостерігайте, що може принести їй задоволення. Купуйте їй іграшки, які ви вважаєте корисними для неї. Допоможіть їй подружитися з дітьми, з якими вона буде гратися із задоволенням. Любіть дитину, яка вона є!
Від вчителів класу, в якому буде навчатися дитина з якою-небудь вадою, також вимагається особливого такту, чуйності, вміння і підходу. Можливо, до приходу такої дитини в клас слід провести попередню виховну роботу з учнями, поговорити з їхніми батьками, щоб перший прихід її минув спокійно, доброзичливо, без зайвої уваги і цікавості з боку однокласників, а тим більше глузливого ставлення. Вчителю також необхідно врахувати рекомендації спеціалістів щодо навчання та виховання такої дитини.

Захворювання та їх прояви

tdetdom — Sun, 29 Dec 2013 19:35:18 GMT

Виховання та навчання дітей, психічний розвиток яких ускладнено із-за ураження головного мозку, потребує найбільш особливої педагогічної майстерності, особливості спеціальних методів. Тому вивчення засобів виховання та корекції пізнавальних процесів . д1тей з обмеженими інтелектуальними можливостями. робиться інколи корисним для теоретичного і методичного заглиблення виховної роботи в допоміжній школі.
Вихователям треба знати особливості психічного розвитку відстаючих дітей для раціональної організації навчально-виховного процесу у допоміжній школі і для здійснення індивідуального підходу до них. Неуспішність учнів часто пояснюється не лінощами і навіть не здібностями, а тими особливостями. що з'явилися в наслідок перенесеної хвороби: патологічна нестійкість уваги. низька працездатність, швидке забування та інше.

Що ж таке дефект?

Дефект (defects - недолік) - фізичний чи психічний недолік, який викликаний порушенням нормального розвитку дитини. Поняття „дефект" центральне для дефектології - детально розроблено у працях Л.С. Виготського. Слід розрізняти дві групи дефектів:
- первинні дефекти - порушення функції центральної нервової системи, а також невідповідність рівня розвитку вікової норми, порушення між функціональних зв'язків Отже, первинний дефект - це недорозвиток або пошкодження мозку. Проявляється первинний дефект у вигляді порушень слуху, зору, паралічу, порушень розумової працездатності, мозкових дисфункцій...
- вторинні порушення - недорозвиток вищих псих1чних функцій, якщо соціальне оточення не компенсує ш порушення, а напроти, детермінує відхилення в особистому розвитку.
Отже, про первинн1 дефекти і розглядати цей дефект будемо по його відношенню до ЦНС і психічного апарату дитини.
В наші часи найбільше зацікавлення у спеціалістів викликають діти з церебральним паралічем.

ДИТЯЧИЙ ЦЕРЕБРАЛЬНИЙ ПАРАЛІЧ - захворювання головного мозку, при якому внаслідок ураження рухових систем мозку спостерігаються різні психомоторні порушення. При цьому найбільш важко страждають великі півкулі головного мозку, які регулюють довільні рухи, мова та інші коркові функції. Таким чином, при ДЦП страждають найбільш важливі для людини функції: рух, психіка і мова.
ДЦП, як правило, не є спадковим захворюванням. Існує кілька форм ДЦП в залежності від пошкодження певних систем мозку.
В одних дітей рухові порушення визначаються в першу чергу вираженим підвищенням м'язового тонусу (спастичність) у поєднанні зі слабкістю м'язів (паретичністю). що призводить до утруднення або неможливість довільних рухів. Спастичність (підвищення тонусу) найбільш часто спостерігається в призводять м'язах стегон, тому стегна у дитини щільно приведені, гомілки часто схрещені. Підвищення тонусу в м'язах – згиначах гомілок визначає згинальну установку ніг в колінних суглобах; в згинах передпліччя і кисті - згинання рук в ліктьових і променезап'ясткових суглобах, стискання пальців в кулак з частим приведенням великого пальця рук до долоні. Характерно також підвищення м'язового тонусу в підошовних згиначах стоп, в результаті чого стопи в дитини «опущені», при ходьбі він загрібає шкарпетками об підлогу. розгинання стопи часто утруднене.
Поза лікувально - корекційним впливом ці неправильні установки кінцівок закріплюються, формуються специфічні неправильні пози і положення кінцівок (деформації), виникають контрактури суглобів (обмеження рухів у суглобах), при яких ускладнюється розвиток рухових навичок.
При спастичності (підвищенні м'язового тонусу) відзначається підвищення збудливості і скорочувальної здатності м'язів, що заважає виконанню довільних рухів. Це пов'язано з поразкою тих відділів головного мозку, які здійснюють контроль над м'язовим збудженням.
У 1974 р. К. А. Семенова розробила наступну класифікацію ДЦП:

1) СПАСТИЧНИЙ ДИПЛЕГІЯ (хвороба Ліття) - уражаються переважно ноги. Руки уражаються в меншій мірі, що дозволяє використовувати їх для підтримки під час ходьби, а також полегшує розвиток навичок самообслуговування. Більшість дітей, які страждають цією формою, освоюють ходьбу. Близько 30% дітей мають порушення в інтелектуальній сфері (головним чином легка дебільність або ЗПР).

2) ПОДВІЙНА ГЕМІПЛЕГІЯ - найважча форма, виникає при важкому внутрішньоутробному ураженні мозку. Уражаються всі чотири кінцівки, при чому руки уражаються в такій же мірі, як і ноги, а іноді і сильніше. Розвиток рухових функцій у цих дітей вкрай утруднено. У цих дітей не розвивається довільна моторика, часто спостерігається розумове недорозвинення: важка дебільність, імбецильність і навіть ідіотія.

3) ГЕМІПАРЕТИЧНА ФОРМА. У деяких дітей спостерігаються односторонні рухові порушення - геміпарези. Найчастіше відзначається більш тяжке ураження руки. При геміпаретичній формі відбувається одностороннє ураження кінцівок, рука сильніша, правостороннє частіше, ніж лівостороннє. Інтелектуальні порушення - олігофренія в ступені дебільності і імбецильності, рідко ЗПР

4) ГІПЕРКІНЕСТИЧНА ФОРМА. У деяких дітей з ДЦП здійснення довільних рухів утруднено в першу чергу за рахунок насильницьких рухів (гіперкінезів). При цьому також мають місце порушення м'язового тонусу, але, на відміну від спастичності, вони характеризуються непостійністю - дистонією, переходом від низького тонусу до виражених тонічних спазмів у певних групах м'язів. Наявність у них насильницьких рухів і тонічних спазмів у м'язах верхніх кінцівок різко ускладнює розвиток маніпулятивної діяльності і навичок самообслуговування. Інтелект нерідко знижений, а також буває збереженим.

5) АТОНІЧНО-АСТАТИЧНА ФОРМА. При атонічно-астатичній формі: рухові порушення визначаються в першу чергу недостатністю координації рухів, несформованістю реакцій рівноваги, наявністю низького тонусу у всіх групах м'язів, недорозвиненням випрямних рефлексів. У цьому випадку спостерігається знижена м'язова збудливість і недостатня здатність м'язів до скорочення. Це призводить до труднощів збереження і відновлення рівноваги при русі. Дитина ходить на широко розставлених ногах, похитуючись, при спробі захоплення предмету руху неточні, несумірні, погано координовані. Інтелект варіює від дебільності і імбецильності до легкої ЗПР.
6) ЗМІШАНА ФОРМА. У більшості дітей відзначається змішаний характер захворювання з поєднанням різних рухових розладів, таким чином, ураження ЦНС при ДЦП порушує роботу м'язових схем довільних рухів, що і визначає одну з основних труднощів формування рухових навичок. ДЦП у хлопчиків зустрічається в 1,3 рази частіше і має більш важкий перебіг, ніж у дівчаток. Для більший дітей з церебральним паралічем характерна підвищена стомлюваність. Діти ніяк не зосереджуються на завданні, швидко стають млявими і дратівливими, при невдачах відмовляються виконання завдання. У деяких дітей в результаті стомлення виникає рухове занепокоєння: вони починають метушитися, посилено жестикулювати, гримасувати, у них посилюються насильницькі рухи, з'являється слинотеча. Багато дітей відрізняються підвищеною вразливістю, уразливістю, болісно реагують на тон голосу, на найменші зауваження, чуйно помічають зміни в настрої оточуючих. У них легко виникають реакції невдоволення, впертості і негативізму. Для багатьох дітей з церебральним паралічем характерна наявність страхів. Страх може виникнути при простих тактильних подразненнях, при зміні положення тіла і навколишнього оточення. У деяких дітей відзначається страх висоти, закритих дверей, темряви, нових предметів. Страх викликає різкі зміни в загальному стані дитини: частішає пульс, порушується дихання, підвищується м'язовий тонус, може піднятися температура, посилитися бліде шкірних покривів. Так само у таких дітей часто відзначаються стійкі розлади сну у вигляді порушень ритму сну, недостатністю його глибини, труднощів засипання і нічних страхів.

СПИНОМОЗКОВА ГРИЖА представляє собою килоподібне витягування оболонок, нервових корінців і спинного мозку в центральному каналі. Розрізняють декілька форм спинномозкових гриж:
- Менінгоцеле;
- Міеломенінгоцеле;
- Миелоцистоцеле;
- Менінгорадікулоцеле;
При всіх формах СМГ тверда мозкова оболонка буває розщепленої і виявляється лише біля основи випинання. При СМГ порожнина грижового мішка заповнена спинномозковою рідиною. Наслідки - у хворих спостерігається мляві парези або паралічі нижніх кінцівок з атрофією м'язів.
Парези - обмеження довільних рухів.
Паралічі - неможливість довільних рухів.
При парезах страждають в першу чергу найбільш тонкі і диференційовані рухи: ізольовані рухи пальців рук. А при паралічах – дитині складно або вона не може підняти руки вгору, витягнути їх уперед, в сторони, зігнути або розігнути ноги.
А також у дітей з СМГ спостерігається розлади чутливості в зоні іннервації крижових і рідше, поперекових корінців. Найбільш частим симптомом є порушення функції тазових органів (енурез, енкопрез). Симптоми ураження ЦНС спостерігаються з моменту народження дитини. Відзначається наростання симптомів з віком дитини. Нерідко спостерігаються деформації стоп. Найбільш часто зустрічається клишоногість. Нерідко СМГ поєднується з потворністю розвитку головного мозку і частіше за все з гідроцефалією, як природженою, так тією, що виникла внутрішньоутробно, після перенесених менінгітів, у зв'язку з проникненням інфекції в лікворні шляхи через грижевий мішок

ТОРСІОННА ДИСТОНІЯ – деформуюча м'язова дистонія. Як самостійне захворювання зустрічається у вигляді сімейних випадків. Як синдром спостерігається при гепатоцеребральній дистрофії, епідемічному енцефаліті та інших ураження підкіркових ядер. Захворювання починає проявлятися у 10-13-річному віці або пізніше. Характерними симптомами є обертанні (вращательные) спазми м'язів тулуба, шиї, проксимальних відділів кінцівок: голова повертається убік і відкидається назад, руки витягуються та заводяться за спину, тулуб повертається навколо вертикальної осі. Хворий може застигати у таких позах, навіть часті гіперккінези (несвавільні насильні рухи, які обумовлені змінним тонусом м'язів з наявністю неприродних поз та незакінчених рухів) можуть призвести до деформацій хребет. Під час сну гіперкінези зменшуються або зникають взагалі. Захворювання постійно прогресує. Інтелект при цьому захворюванні не страждав. Торсіонну дистонію слід відрізняти від синдрому торсіонної дистонії. Торсіонна дистонія характеризується своєрідними змінами м'язового тонусу, які приводять до появи патологічних поз і повільних тонічних гіперкінезів у м'язах тонусу кінцівок. Хворі можуть тривалий час зберігати здібність до самостійного пересування. Локальна або обмежена форма торсіонної дистонії зустрічається найбільш часто і характеризується змінами тонусу і гіперкінезами, які поширені тільки на окремі групи м'язів чи окремі кінцівки, часто розвивається неправильна установка стоп, що призводить до зміни ходи.

ХОНДРОДИСТРОФІЯ (системне захворювання скелета).
Основний синдром - вкорочення кінцівок, що приводить до розвитку непропорційної карликовості. Проявляється з дитинства, але розвивається з віком у 1/3 кіфоз посилюється і дає можливість травматизації спинного мозку. У таких дітей відмічається стовщення., скорочення та викривлення стегон та плечей. Розрізнюють хондродистрофію:
1) вроджену;
2) епіфізарну.
Характерні ознаки хондродистрофії - низький ріст, шаблевидні викривлення голені, деформація ніг. Захворювання спадкове.

СПИНАЛЬНА АМІТРОФІЯ ВЕРНІНА-ГОФФМАНА
Найбільш важка форма вторинної амітрофіі (зниження м'язової сили, розлади чутливості, деформація стоп). В основі захворювання лежить неухильно прогресуючий дегенеративний процес у мононейронах спинного мозку. Починається на першому році життя або при народженні. Психічний розвиток не страждає. При поширенні процесу на верхні відділи спинного мозку і довгастий мозок розвивається виражена дихальна недостатність. Захворювання швидко прогресує.

ЛАМКІСТЬ КІСТОК.
Природна ламкість кісток - природжений дефект костеутворення. Це захворювання організму в цілому з переважним ураженням костної тканини. Воно проявляється у вигляді частих переломів, внаслідок чого розвиваються сильні викривлення довгих трубчатих кісток. Існує дві форми цього захворювання:
1) природжене не удосконалення костеутворення, при якому вже навіть в утробному періоді виявляються переломи;
2) пізнє недосконале костеутворення, коли переломи наступають вже після народження.
Відмічається, що чим раніше проявляється захворювання, тим форма його тяжча. Етіологія та патогенез - залишається невідомим. У деяких хворих з досягненням статевої зрілості переломи наступають рідше або зовсім припиняються. При вродженій формі діти відстають у вазі та в зрості.

ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ (від грецької ENKEPHALOS - головний мозок та РАTHOS хвороба) органічне ураження головного мозку незапального характеру. Виникає внаслідок перенесених травм (інтоксикація, інфекційні та судинні захворювання головного мозку). Характеризується рядом симптомів: головний біль, роздратованість, зниження працездатності та ін. В дитячому віці енпефалопатія призводить до зниження пам'яті та інтелекту (навіть до імбецильності), інколи - до епілептиформних припадків, а також характеризується втратою мовних навиків, регресією моторних навиків та атаксією.
Регресія - деградація деякої функції, її повернення на більш низький рівень розвитку.
Атаксія - розлад координації руху, яке виникає внаслідок ураження різних видів нервової системи. При атаксії рухи зберігають свою силу, але втрачають узгодженість та точність.

ГІДРОЦЕФАЛІЯ (з грецької HUDOR. - вода та REPHALE - голова) - захворювання мозку, яке проявляється в накопиченні ліквору у черепній порожнині внаслідок порушення балансу його секреції та всмоктування. Існує гіпотеза про спадкову обумовленість гідроцефалії. Багато численні факти свідчать про те, що гідроцефалія виникає в результаті патології родів, а також при менінгітах та менінгоенцифаліті. Зовнішньо проявляється у деформаціях черепа (збільшення лоба та тім'я). Найбільш характерним є зниження працездатності (підвищена стомлюваність, порушення уваги), своєрідні зміни поведінки, нерідко з елементами вираженої лобної недостатності (зниження критики до себе та оточуючих, спалахами ейфорії). Для дітей властива підвищена збудливість, імпульсивність та в деяких випадках недостатня вмотивованість поведінки. Вся перерахована симптоматика носить нестійкий характер, вона нарощується у зв'язку з загальною стомлюваністю та змінюється від умов, в яких дитина знаходиться. Таких дітей необхідно вчити переборювати труднощі та доводити розпочату справу до кінця, а також по можливості адекватно оцінювати особисті дії їх кінцевий результат.

ЕНУРЕЗ - неутримання сечі. Зустрічається переважно в дитячому воці, найчастіше у хлопчиків. Може виступати симптомом різних розладів, а також анатомічним дефектом запаленням та травматичним пошкодженням сечеполової системи. Зустрічається неврозоподібний енурез, який виникає в наслідок раннього органічного ураження нервової системи (травми хребта, струсом мозку. менінгоенцефаліту та ін). В підлітковому віці неврозоподібний енурез може виступати джерелом патологічного формування особистості. Невротичний енурез виникає під впливом гострої психічної травми і,. як правило, зникає по мірі ослаблення нервово-психічного напруження. але може закріпитися у випадку хронічного невротичного стану.

ДИЗАРТРіЯ - розлад мови внаслідок ураження м'язів та їх нервів, що беруть участь в артикуляції, або рухових відділів мозкової кори і шляхів, що зв'язують кору з ядрами лицевого, мовно-глоткового, блукаючого і під’язичного нервів. Мовлення при дизартрії змазане, нечітке. Нерідко порушений темп, він може бути прискореним чи уповільненим. Фраза формується нечітко, характерні пропуски звуків, слів. Голос зазвичай тихий, часто не модульований. Найбільш поширеною формою дизартрії при дитячому церебральному паралічі є псевдобульбарна дизартрія. При спастичній диплегії вона спостерігається приблизно у 80 %, при геміратетичній формі - у 35 %. У дітей з псевдобульбарною дизартріею обличчя аміличне, утруднені жувальні та ковтальні рухи, підвищена слинотеча. Мовленнєве дихання порушене. відмічаються дихальні спазми. Темп, виразність та інтонація мовлення страждають. Голос глухий, здавлений, іноді з гугнявим відтінком.

АУТИЗМ ( від грецької. АUТОS - сам) - стан психіки характеризується замкнутістю, відсутністю потреби в спілкуванні, перевагою свого внутрішнього світу контактом з оточуючими. Термін «Аутизм» ввів в 1912 році Е. Блейлер для позначення особливого виду мислення, яке регулюється емоційними потребами людини і не залежить від реальної дійсності. У сучасній психології і психіатрії термін «Аутизм» використовується також стосовно нормальної психіці; показано, що аутизация може виступати в якості механізму психологічного захисту від психотравмуючих вплив.

Інформація для батьків дітей з порушеннями розумового розвитку

tdetdom — Sun, 29 Dec 2013 19:28:41 GMT

Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів:

• Дитина почала пізніше гулити, тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити.
• До трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів.
• З іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка.
• Дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їхнього змісту, погано заучує вірші.
• В поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас міняється настрій.
Ви бачите ці вади, але у Вас десь жевріє надія, що дитина переросте і буде такою як і всі.
Педагоги вашого садочку радять Вам відвідувати інший, спеціальний сад, де вашій дитині буде краще.
Що ж не так з дитиною? Чим пояснити її стан?
Це стан, при якому спостерігається стійке, незворотне порушення пізнавальної діяльності, що зумовлюється органічним ураженням головного мозку.
Цим і пояснюються особливості вашої дитини.
Шановні батьки!
- Усвідомте, що виховання та навчання дитини – це довгий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
- Дотримуйтеся режиму.
- Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів.
- Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
- Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі.
- Заохочуйте навіть незначні досягнення вашої дитини.
- Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
- Ніколи не висловлюйте свої думки щодо педагогів в присутності своєї дитини.
Прийміть до уваги такі поради:
- Любіть та оберігайте свою дитину.
- Не чекайте, що вона буде такою, як Ви, або такою, як Ви хочете.
- Допоможіть їй стати самою собою.
- Будьте добрим прикладом для своєї дитини.
- Не мовчіть зі своєю дитиною; грайтеся з нею, працюйте з нею, розмовляйте з нею.
- Не принижуйте гідності своєї дитини.
- Привчайте дитину до порядку, навчайте бути слухняною, не відкладайте зауваження «на потім».
- Чекайте від дитини тільки таких умінь та оцінок, на які вона здатна.
- Пам’ятайте про велику силу похвали, не чіпляйте на дитину «ярликів».
- Піклуйтеся про створення комфортних умов для розвитку вашої дитини.

Я – особлива дитина!
Любіть мене!
Мені необхідний особливий підхід:
- Своєчасні та систематичні спостереження і лікування у лікарів-фахівців.
- Мені найкраще відвідувати спеціальний заклад, де зі мною будуть займатися вчителі-дефектологи.
- У мене повинні бути гарні, розвиваючі іграшки.
- До мене потрібний індивідуальний підхід.
- Розвивати і навчати мене необхідно повільно на короткотривалих заняттях, часто повторювати і повільно ускладнювати навчальний матеріал.
- Якщо я втомився – дайте мені невеликий відпочинок, або займіть мене чимось іншим.
- Не вимагайте від мене більше, ніж я можу.
Ви запланували дитину, чекаєте або вже народили її? Ознайомтесь, будь ласка, із змістом цієї пам’ятки:
- Згадайте, які хвороби перенесли Ви і ваші найближчі родичі.
- Чи були у вашій родині такі, у яких пізно з’явилося мовлення, були труднощі з навчанням у школі?
- Як часто у вашій родині вживають алкогольні напої, наркотичні речовини? Чи палите Ви? А, може, хтось із вас ВІЛ-інфікований?
- Мами! Пригадайте, як протікала ваша вагітність?
- Можливо, в перші три місяці Ви перехворіли респіраторними, інфекційними захворюваннями, або у вас був хламідіоз?
- Чи є у Вас звичка палити, зловживати алкоголем, вживати медпрепарати без призначення лікаря?
- Можливо у Вас була загроза викидня? Анемія плода? Ви падали, або травмували живіт?
- Як відбувалася у вас родова діяльність: проводилася стимуляція пологів, чи це були важкі, затяжні, або стрімкі пологи?
- Ваша дитина народилася за допомогою кесаревого розтину, накладання щипців?
- Коли закричала дитина?
- Чи знаходилась вона якийсь час у барокамері?
- Чи могла дитина самостійно смоктати?
- Можливо, були ще якісь особливості, на котрі необхідно звернути увагу?

Батьки!
- До народження дитини ведіть здоровий спосіб життя: не вживайте алкоголь та наркотики, не паліть.
- Якщо Ви хворіли інфекційними хворобами, маєте хронічні захворювання, отримайте консультацію у лікаря-спеціаліста щодо народження здорової дитини.
- З літератури ознайомтеся з розвитком та становленням психічних процесів (увага, пам’ять, мислення, мовлення) та нормою раннього фізичного розвитку дитини.
- Будь які відхилення у психічному, фізичному розвитку дитини від норми потребують Вашої уваги.
- Не бійтеся звернутися до лікаря-фахівця: невролога, психіатра, які нададуть Вашій дитині фахову допомогу.
- Хай дитина відвідує той дитячий заклад, де найбільше розвинуть її здібності.
- Дослухайтеся до порад педагогів, дотримуйтеся їх.
Ми бажаємо Вам, щоб Ваші діти були здорові!

Використання засобів та методів системи фізичного виховання при роботі з інвалідами

tdetdom — Sun, 29 Dec 2013 19:02:08 GMT

Використання засобів та методів системи фізичного виховання при роботі з інвалідами У фізичному вихованні інвалідів повинні широко використовуватися всі засоби системи фізичного виховання. Разом з тим вони повинні бути розроблені в строгій відповідності з корекційно-компенсаторними задачами з обліком що займаються. Так, у роботі зі здоровими не виділяють спеціальні вправи на включення в рух, на координацію, що впливають на вестибулярний апарат. Вважається, що будь-яка фізична вправа в якійсь мері використовується в цих цілях. Але в інвалідів є настільки значні дефекти при включенні в рух координації рухів і збереження рівноваги, що відновити їх загальними вправами не вдається. Необхідні спеціальні вправи для корекції і компенсації цих порушень. У фізичному вихованні інвалідів виділяють дві групи вправ; загально-підготовчі (загально-розвиваючі вправи, використовувані в малих формах фізичного виховання, зарядки, фізкультхвилинки і т. д,) і спеціальні (ходьба, біг, плавання і т.д. ). Основними формами фізичного виховання інвалідів є: - самостійні заняття фізичними вправами (ранкова гігієнічна гімнастика, прогулянки, ближній туризм, корекційні заняття з використанням методичних матеріалів); - організовані групові і секційні заняття фізичною культурою і спортом (ЛФК і корекційні заняття в лікувально-санаторних установах і реабілітаційних центрах, заняття доступними видами спорту в групах і секціях суспільних фізкультурних організацій, виробнича гімнастика для осіб" зайнятих у сфері матеріального виробництва і служби побуту, і ін.); - інваспорт (організація і проведення змагань по доступних видах спорту). Ранкова гігієнічна гімнастика проводиться щодня до сніданку протягом 10-20 хв., у залежності від характеру, ступеня і рівня патології, функціонального стану і віку інвалідів. Мета ранкової гігієнічної гімнастики - підготовка організму до переходу від стану фізіологічного спокою до повсякденних фізичних навантажень, зв'язаним з побутовою і трудовою діяльністю. Ранкова гігієнічна гімнастика, як правило, проводиться в палатах, холах, залах ЛФК, на спортивних площадках під керівництвом інструктора ЛФК груповим методом у спеціальних лікувальних і санаторно-курортних установах, а також у домашніх умовах за допомогою родичів або самостійно. Заняття проводять сидячи на стільці, у кріслі-каталці або стоячи у фіксуючих апаратах. Дозування вправ залежить від ступеня і рівня ушкоджень, віку, функціонального стану організму що займаються або від рівня їхньої фізичної підготовленості. Лікувальна фізкультура - одна з основних форм організації занять фізичними вправами для інвалідів. Це визначається, з одного боку, широтою впливу лікувальних фізичних вправ на різні функціональні системи організму - серцево-судинну, дихальну, опорно-рухову, нервову, ендокринну, а з іншого боку - що тренує і відбудовним ефектом цих вправ при недостатності різних функцій організму. Необхідно лише виділити основні принципи, що відбивають специфіку застосування ЛФК: 1. Чітка диференціація цілей і задач ЛФК виходячи з аналізу можливостей, що забезпечують відновлення м'язової сили і координації рухів, попередження й усунення контрактур, вироблення самостійного пересування, розвиток здібностей до маніпулятивних дій, придбання навичок побутового самообслуговування, нормалізацію обміну речовин, подиху, установлення контрольованих основ сечовипускання і дефекації, придбання нових професійних навичок. 2. Інтерактивне використання в комплексі ЛФК різних методик. 3. Диференціація методики з застосуванням гімнастичних вправ, спортивних і рухливих ігор, вправ прикладного характеру. 4. Гімнастичні вправи, що включаються в комплекс, повинні визначатися клінічним синдромом рухових розладів, типом порушення м'язового тонусу" станом координації. Доцільно виконувати активні, пасивні й активно-пасивні вправи за допомогою методиста, з оптимальних вихідних положень, із застосуванням гумових бинтів, тренажерних систем. Особливо важливими є вправи по відновленню функцій кистей, здатності до маніпулятивних дій. 5. Чітка диференціація застосування різних видів масажу - класичного сегментарного, точкового, їх сполучення, вібро-, гідро- і самомасажу, електро- і вібростимуляції уражених м'язів. 6. Вправи прикладного типу повинні включати комплексну систему розвитку і навчання ходьбі як способові самостійного пересування. Найбільше ефективно послідовне застосування вправ: у ліжку зі змінним розташуванням кута ложа; із застосуванням укорочених костилів; з використанням підвісів і гумових бинтів; ходьба між рівнобіжними брусами в залі й у басейні; пересування за допомогою монорейки, милиць; ходьба по сходам з перешагуванням, з ношею, у темряві, падіння й вставання. 7. Ефективним є включення в комплекс спортивних ігор і змагань. Індивідуальні і групові заняття ЛФК проводяться протягом 10-30 хв. один-два разу в день у залах ЛФК стаціонарних лікувальних і санаторно-курортних установ, поліклінік, на спортивних площадках, у басейнах і ін. Виробничу гімнастику як самостійні заняття фізичними вправами в умовах побуту необхідно включати щодня в режим рухової активності інвалідів. Протягом дня доцільно проводити 3-4 заняття тривалістю 1:5-30 хв. З метою підвищення ефективності фізичних вправ на функціональний розвиток організму і рівень фізичної підготовленості рекомендується використання в індивідуальних заняттях різних тренажерних систем, пристосувань і снарядів (гантелі, еластичні, гумові бинти, еспандери, блокові системи й ін.), що дозволить полегшити задачу нормування фізичних навантажень, створення програм локального впливу на окремі групи м'язів і системи організму. Корекційні заняття необхідно включати в тижневий руховий режим шляхом щоденних занять тривалістю 15-30 хв. Прогулянки, ближній туризм - форми фізичного виховання, які не потребують тривалої підготовки і використання складного устаткування і пристосувань. Прогулянки включають у щоденний руховим режим: на всіх етапах реабілітації. Тривалість прогулянок залежить від температури навколишнього середовища, функціонального стану інвалідів, можливості використання цього виду самостійних занять у домашніх умовах. Ближній туризм може бути організований групою інвалідів, що займаються в одній секції або об'єднанні по територіальному принципі (спеціальні райони, будинку для інвалідів, лікувальні установи санаторного типу), а також самостійно проводиться, як правило, протягом одного дня, Включення ближнього туризму в тижневий руховий режим інвалідів, що дозволяє забезпечити сполучення активного сприйняття навколишнього середовища з дозованим фізичним навантаженням, сприяє зниженню напруги нервової системи, поліпшенню функціонального стану основних систем організму, підвищенню рівня фізичної підготовленості інвалідів. При заняттях з інвалідами можуть бути використані наступні організаційні методи: 1. Індивідуальний, тобто метод, що визначає можливість організації заняття тренером з одним інвалідом. У цьому випадку методика підбирається строго індивідуально, з урахуванням особливостей патології спортсмена-інваліда, його функціональних можливостей і підготовленості. Індивідуальний метод організації занять є найбільш ефективним. 2. Груповий, тобто метод, при якому тренер працює з групою інвалідів до 10 чоловік. Як правило, у цьому випадку доцільна присутність асистентів, що виконують в основному чисто допоміжні функції по організації заняття й установці устаткування й інвентарю. 3. Індивідуально-груповий, т, е. метод, при якому методично заняття організує і веде тренер, а асистенти працюють індивідуально зі спортсменами під керівництвом тренера. Ефективність цього методу також дуже висока. Крім того, у цьому випадку в занятті беруть участь відразу кілька інвалідів, що підвищує емоційний тонус, формує навички спілкування в колективі. Особливо важлива участь здорових асистентів, що є могутнім чинником соціальної адаптації інвалідів. 4. Метод самостійних занять має на увазі організацію занять за рекомендацією тренера або самостійно, використання цього методу дозволяє підвищити ефективність занять за рахунок безперервності впливу незалежно від зовнішніх факторів. При систематичних заняттях інваліди досить ефективно освоюють навички, а також одержують оптимальну функціональну підготовку. Поряд з поступовим ускладненням завдань від заняття до заняття збільшується і фізичне навантаження. Тому фахівець повинний регулювати величину фізичних навантажень зміною інтенсивності виконуваних вправ, темпу їхнього виконання, тривалості відпочинку між вправами і т.д. Таким чином, застосування фізичних навантажень різного змісту в профілактичних, коректувальних і тренувальних цілях рухової сфери інвалідів повинне бути реалізовано фахівцем на основі керівництва наступними закономірностями: глибоке знання функціонального стану нервової системи інвалідів; фізичні навантаження різного характеру, застосовувані локально й інтегрально в профілактиці і корекції рухової сфери інвалідів, у кожен момент проведення занять повинні бути оптимальними" з урахуванням функціонального стану їхньої нервово-м'язової системи і системи внутрішніх органів.

Актуальний аспект соціалізації осіб з вадами розумового розвитку

tdetdom — Wed, 10 Apr 2013 12:51:27 GMT

АКТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

Одним з напрямків державної політики будь-якої країни є створення такого устрою, який забезпечував би для всіх рівні можливості, гарантував би всім членам суспільства повагу до особистості незалежно від віку, стану здоров’я, майнового стану тощо. У 1948 році була підписана Загальна Декларація прав людини, що стало початком нових правових відносин між громадянами та державою. На основі прав людини світовим співтовариством було визначено у міжнародних документах основні права дитини, в тому числі права розумово відсталих дітей. Ці документи розроблені з метою визначення рівних та особливих прав осіб з розумовою відсталістю. Таке рішення викликане особливою вразливістю цієї групи людей через неможливість самостійно усвідомлювати свої права та відстоювати їх. З іншого боку, таке рішення викликане станом організації допомоги та ставленням суспільства до цих людей. Як правило, вони отримують допомогу у стаціонарних інституційних закладах в умовах певної соціальної ізоляції, обмеженої доступності інформації, що значно утруднює процес їх соціалізації через набуття соціального досвіду. Декларація ООН про права розумово відсталих дітей визначає, що піклування про розумово відсталих людей має бути пріоритетом в усіх державах, бо вони є найбільш вразливими щодо зловживань та порушень їхніх прав. Дотримання прав людини по відношенню до таких осіб вимагає особливої уваги та організації належної системи допомоги та захисту. Декларація виголосила права людини з інтелектуальною недостатністю на належне медичне обслуговування, лікування, право на освіту, відновлення працездатності та захист, які дозволяють їй розвивати свої здібності та максимальні можливості. Оскільки чимала кількість розумово відсталих людей отримує статус інваліда, в таких випадках на них розповсюджується дія документів, які регламентують права цієї категорії громадян. 20 грудня 1993 року Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів. Ці правила акцентують увагу на вирішенні таких питань: особливий захист; життя в сімейному оточенні, участь у суспільному житті; опіка і забезпечення максимального захисту від зловживань; допомога для вільного розвитку особистості; освіта, навчання, працездатність; захист від експлуатації, принизливого ставлення; право на власну думку, особисте життя; можливість доступу до якісної медичної допомоги; належне матеріальне забезпечення і соціальний захист; право на повагу до людської гідності. Стан дотримання прав дитини, зокрема розумово відсталої, а також осіб з інвалідністю в Україні все більше підпадає під увагу держави і громадських організацій, однак небезпека декларативності намірів і далеко не повної їх реалізації залишається. Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» зробила першу, проте досить вдалу спробу узагальнити вимоги міжнародних та вітчизняних нормативних документів щодо захисту дітей з розумовою відсталістю. Посилаючись на матеріали цього посібника, можна констатувати наступне. Правовий статус дитини з інтелектуальною недостатністю має певні особливості, але окремих законів, які б визначали їхні права немає. Діти з інтелектуальною недостатністю,, є громадянами України, і як усі в 16 років отримують паспорт. Тому і права, які гарантує Конституція, і закони держави, стосуються їх так само, як і усіх інших громадян. Ці закони містять окремі виключення, особливі умови або детальні норми та механізми їхнього забезпечення для дітей з інтелектуальною недостатністю. Проте світові підходи до формування законодавства держав рекомендують враховувати, що будь-який окремий закон, що регулює права цієї категорії дітей може бути і формою дискримінації. В українському законодавстві визначені права та гарантії, які в повній мірі відповідають правилам, проголошеним у Конвенції про права дитини. Конституція України гарантує усім громадянам, зокрема дітям та особам з інтелектуальною недостатністю: право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (Ст. 46); право на догляд для непрацездатних осіб шляхом створення мережі державних, комунальних, приватних закладів (Ст. 46); - право на належне матеріальне забезпечення та на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (Ст.23): право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм (Ст. 49); право на інформацію і право знати свої права і обов'язки (Ст. 57 ); право на свободу і особисту недоторканість, (Ст. 29 ); - право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, правовільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (Ст. 33); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.... (Ст. 41); право на повагу до гідності людини (Ст. 28 ); рівність у конституційних правах та свободах без привілеїв за будь-якими ознаками (Ст. 24); право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.... (Ст. 43 ); право на вільний і всебічний розвиток своєї особистості (Ст. 23 ). Закон України „Про охорону дитинства": визнає права дітей на життя та охорону здоров'я, на ім'я та громадянство з моменту народження, на достатній життєвий рівень, на вільне висловлення думки, на отримання інформації, на захист від усіх форм насильства; забороняє дискримінацію дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку і декларує рівність можливостей для повноцінного життя з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів; гарантує надання відповідної матеріальної допомоги одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює (встановлення скороченого робочого дня, надання додаткової оплачуваної відпустки (до 5 днів), відпустки без збереження заробітної плати та інших пільг). - гарантує безоплатність спеціалізованої медичної, дефектологічної і психологічної допомоги та протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров'я, можливість отримати базову й професійно-технічну освіту, в тому числі у домашніх умовах, безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції; визначає право дитини, яка не має можливості виховуватися в біологічній родині, на сімейне виховання в альтернативних формах: прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу; визначає перелік закладів для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку, які утримуються за рахунок держави: спеціальні загальноосвітні школи, школи-інтернати, дитячі будинки, дитячі будинки-інтернати, дошкільні та інші заклади. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" гарантує: рівність та повноту соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод інвалідів; створення для інвалідів умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та грошовій діяльності; право на працю; право інваліда на забезпечення житлом та його збереження протягом часу, коли інвалід влаштований у будинок-інтернат; забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами реабілітації, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом; право на отримання соціальної допомоги, послуг чи пільг залежно від групи інвалідності. Закон України "Про психіатричну допомогу» регламентує: грошову допомогу особі, яка доглядає за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який потребує постійного стороннього догляду; вирішення у встановленому законом порядку питань опіки та піклування щодо осіб, які страждають на психічні розлади, їх належного соціально-побутового влаштування; встановлення обов'язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів внаслідок психічного розладу"; - створення мережі психіатричних закладів та забезпечення гарантованого рівня психіатричної допомоги; забезпечення належних умов надання психіатричної допомоги з дотриманням прав, свобод і законних інтересів осіб, які страждають на психічні розлади; організацію за спеціальними програмами безоплатного загальноосвітнього та професійно-технічного навчання осіб, які страждають на психічні розлади; створення лікувально-виробничих підприємств, цехів, дільниць тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади; організацію гуртожитків та інших місць для проживання осіб, які страждають на психічні розлади і втратили соціальний зв'язок. Закони України „Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту " гарантують: право дитини на доступність і безоплатність освіти у державних навчальних закладах незалежно від соціального статусу дитини та стану її здоров'я; соціальний захист вихованців, учнів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів; здобуття освіти в домашніх умовах; право дитини на родинне виховання; - рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; - право на формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття соціального досвіду; права батьків на вибір закладу здобуття освіти; право батьків /опікунів захищати права та інтереси дитини в судовому порядку; - безоплатні медичні послуги у навчальних закладах для дітей, - створення психологічної служби в навчальних закладах та здійснення соціально-педагогічного супроводу у системі освіти задля адаптації дітей до умов соціального середовища, консультативної допомоги батькам та особам, які їх замінюють; - створення різних типів навчальних закладів для "осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах" такі як: спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави. Закони України "Про пенсійне забезпечення" та "Що державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам регулюють" матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальна захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Закони України "Про соціальні послуги" гарантує право на виьір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування при одержанні соціальних послуг; визначає можливість надання соціальних послуг в реабілітаційних установах та закладах, в установах та закладах денного перебування, а також тимчасового або постійного перебування, та інших; - передбачає надання соціальних послуг недержавними суб’єктами за бюджетні кошти. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні" гарантує дітям-інвалідам безоплатні реабілітаційні послуги відповідно до індивідуальної програми реабілітації, серед яких: фізична, медична, психолого-педагогічна і психологічна, соціальна реабілітація та абілітація а також психолого-педагогічний супровід; обов'язкове формування індивідуальної програми реабілітації лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів; створення відділень або будинків тимчасового перебування дітей-інвалідів для забезпечення догляду за дитиною-інвалідом з важкими формами інвалідності у разі тимчасової відсутності осіб, які доглядають за ним (під час хвороби, відпустки, у вихідні дні); пріоритетне право дітей-інвалідів на забезпечення технічними і допоміжними засобами для реабілітації, в тому числі: засобами для пересування і орієнтування, для самообслуговування та догляду, спілкування та обміну інформацією, спеціальними засобами для освіти (включаючи літературу ) і занять трудовою діяльністю, протезно-ортопедичними виробами, спеціальним фізкультурно-спортивним обладнанням; - призначення груп інвалідності з урахуванням, окрім ступеню втрати здоров'я, також потреби у постійному сторонньому догляді та здатність до самообслуговування. Бюджетний Кодекс України передбачає видатки, що здійснюються з Державного бюджету України у соціальній сфері на: спеціальні школи (в тому числі школи-інтернати), загальноосвітні школи соціальної реабілітації державної форми власності; спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу, у тому числі спеціалізовані лікарні; соціальні пенсії та допомога по догляду за дитиною-інвалідом, компенсації на медикаменти; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому державної системи соціального ^захисту; державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; - підготовку та участь національних збірних команд в параолімпійських іграх; підтримку баз олімпійської підготовки; державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них). Концепція соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю в Україні регламентує: напрями і гарантії забезпечення державного соціального захисту осіб з розумовою відсталістю з метою їх соціальної адаптації; організацію догляду згідно з індивідуальними планами, розробленими для кожного клієнта; створення в установах та закладах тимчасового або постійного перебування належних умов для проживання, навчання і виховання осіб з розумовою відсталістю, надання їх необхідної медичної допомоги та соціально-побутових послуг; надання соціальних послуг за місцем проживання як альтернативи утриманню у стаціонарних інтернатних установах та закладах. право вибору місця проживання - у родині, закладі або самостійно із забезпеченням соціального супроводження. Держава взяла на себе зобов'язання і несе відповідальність за реалізацію рівності громадянських та соціально-економічних прав дітей з інтелектуальною недостатністю. Але на практиці часто права дитини не реалізуються згідно національних державних гарантій. Головною гарантованою державною формою отримання соціальних та освітніх послуг є школи-інтернати та дитячі будинки-інтернати, що вступає в протиріччя з ст.9 п. 1 Конвенції про права дитини ООН і призводить до фактичного вилучення цих дітей із суспільного життя. У 2002 році було прийнято доповнення до Сімейного Кодексу України щодо альтернативних форм сімейного виховання, таких як прийомна сім'я та дитячі будинки сімейного типу для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Однак, через брак методичного забезпечення, недосконалий механізм фінансування та неготовність прийомних батьків такі форми виховання розвиваються вкрай повільно для дитини з розумовою відсталістю. Згідно з принципами Конвенції про права дитини діти з інтелектуальною недостатністю потребують особливого захисту. Дитина має бути захищена від принизливого ставлення, експлуатації, усіх форм фізичного та психологічного насильства, зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження. Особливо тоді коли вона позбавлена можливості жити з батьками. В спеціальному закладі дитина має право на захист і здійснення постійного контролю за умовами її проживання. Сучасна українська нормативно-правова база не містить інших механізмів особливого захисту прав осіб з інтелектуальною недостатністю, крім встановлення над ним опіки чи піклування. Після досягнення дитиною з інтелектуальною недостатністю віку 15 років, формою захисту її правочинних дій та майнових прав є обмеження або позбавлення її дієздатності. До 15 років усі угоди від імені дитини укладають батьки або опікуни. Недієздатність полягає в тому, що самостійні дії та угоди такої дитини не мають правової сили. Все що вона купує, продає може бути повернено у судовому порядку. Право дитини з інтелектуальною недостатністю на освіту регламентується Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту" та Положенням про спеціальну загально-освітню школу-інтернат для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку. Держава гарантує всім дітям здобуття освіти на рівні, що відповідає їх можливостям. Згідно з Законом України "Про освіту" дітям, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, гарантовано право на відвідування державних і комунальних дошкільних навчальних закладів та спеціальних загальноосвітніх шкіл. Особливі умови щодо отримання медичної допомоги дітьми з інтелектуальною недостатністю визначається Законами України "Про психіатричну допомогу" та "Про реабілітацію інвалідів в Україні". З метою забезпечення гідних умов життя, виховання та розвитку дитини держава вживає необхідних заходів у сфері соціального захисту розумово відсталої дитини та родини, в якій ця дитина виховується. Законом України "Про соціальні послуги" передбачено перелік послуг, які можуть надаватися безоплатно. Серед них: реабілітаційні центри, центри раннього втручання, заклади тимчасового та постійного перебування. Діти з інтелектуальною недостатністю найчастіше не ідентифікують прояви дискримінації по відношенню до себе. У зв"язку зі зниженим інтелектом їм важко відстоювати свої права. Будь-яка дитина потребує поважного ставлення до себе, опіки та підтримки власних можливостей. Розумово відстала дитина потребує особливого захисту та допомоги у реалізації своїх прав. Забезпечення декларованих законодавством прав дитини, надання їй допомоги в їх захисті залежить від професійного рівня фахівця, від бажання допомогти дитині знайти вихід в кожній конкретній життєвій ситуації. Посилаючись на певний міжнародний досвід, можна виділити відносно новий для вітчизняної корекційної педагогіки, але дуже актуальний для покращення правової соціалізації розумово відсталих осіб напрям роботи, а саме — формування у них компетенції в галузі самоадвокатування. Сприянню забезпечення рівних прав та поваги до людей з інтелектуальною недостатністю, їх рівноправної участі в усіх сферах суспільного життя, залучення їх до захисту своїх прав та участі у прийнятті рішень щодо власних життєвих потреб був присвячений міжнародний Форум в рамках проекту "Забезпечення рівних прав для людей з інтелектуальною недостатністю у суспільстві шляхом створення мережі груп самоадвокатування" за підтримки програми "Європейські ініціативи в демократії"" Єврокомісії. Форум проводився в М.Очакові 09 - 13 липня 2007 року. Завданням проекту було: створення мережі з 14 груп самоадвокатування за участю людей із інтелектуальною недостатністю; розробка та включення до навчальних планів ВНЗ навчального курсу для майбутніх фахівців із самоадвокатування людей з інтелектуальною недостатністю; створення мережі волонтерських груп підтримки, прикріплених до груп самоадвокатування, для забезпечення їх життєздатності після закінчення проекту. У форумі взяли участь фахівці Росії, Білорусі та України. Оскільки зазначена проблема знаходиться лише в стані дослідницької розробки, упорядники цього посібника обмежуються лише її постановкою і виділенням окремих базових позицій. При цьому використовуємо досвід Санкт-Петербурзької правозахисної групи з розвитку правосвідомості осіб з вадами розумового розвитку. Розробники цієї системи - правозахисна група Саикт-Петербурзької асоціації громадських об'єднань батьків дітей - інвалідів спільно з Фінською асоціацією допомоги розумово відсталим людям — пріоритетними напрямами роботи школи самоадвокатів вважають: розвиток правосвідомості; роз'яснення основних понять у сфері правознавства; роз'яснення основних законів, які стосуються захисту прав інвалідів; усвідомлення відповідальності за своє життя; роз'яснення не тільки прав, але й обов'язків; пошук виходу з ситуацій, з якими можна зіткнутися у повсякденному . житті (збереження житла, отримання професійної освіти, можливості працевлаштування, дієздатності, опіки, лікування, влаштування у спеціальні установи соціального забезпечення та обслуговування тощо). У досвіді роботи шкіл самоадвокатів вироблені певні критерії для розумово відсталої людини, яка вирішила навчитися самоадвокатуванню. Це зокрема: вміння говорити і діяти за себе; вміння самому приймати рішення; знання своїх прав і обов'язків; вміння уважно слухати інших, бути наполегливим, але не агресивним; звичка бути спокійним і впевненим; - готовність до співробітництва з іншими людьми і уміння його налагоджу вати. Повторюючи, що створення і науково-методичне осмислення проблеми самоадвокатування осіб з розумовою відсталістю, а отже і вироблення та видання відповідних рекомендацій для педагогів та батьків - справа майбутнього, і запрошуючи всіх зацікавлених осіб до співпраці у вирішенні цього актуального завдання, у даному посібнику ми вважаємо важливим і своєчасним подати тексти найголовніших офіційних документів, оволодіння змістом яких дасть можливість корекційним педагогам, соціальним працівникам, батькам ефективно захищати права розумово відсталих дітей та інших категорій інвалідів. Глибоке і самостійне вивчення оригінальних текстів сприятиме розвиткові правосвідомості самих вихователів, що є необхідною умовою для її формування і корекції у вихованців.