Головна » 2013 » Квітень » 10 » Актуальний аспект соціалізації осіб з вадами розумового розвитку
14:51
Актуальний аспект соціалізації осіб з вадами розумового розвитку
АКТУАЛЬНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ З ВАДАМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ 
 Одним з напрямків державної політики будь-якої країни є створення такого устрою, який забезпечував би для всіх рівні можливості, гарантував би всім членам суспільства повагу до особистості незалежно від віку, стану здоров’я, майнового стану тощо. У 1948 році була підписана Загальна Декларація прав людини, що стало початком нових правових відносин між громадянами та державою. На основі прав людини світовим співтовариством було визначено у міжнародних документах основні права дитини, в тому числі права розумово відсталих дітей. Ці документи розроблені з метою визначення рівних та особливих прав осіб з розумовою відсталістю. Таке рішення викликане особливою вразливістю цієї групи людей через неможливість самостійно усвідомлювати свої права та відстоювати їх. З іншого боку, таке рішення викликане станом організації допомоги та ставленням суспільства до цих людей. Як правило, вони отримують допомогу у стаціонарних інституційних закладах в умовах певної соціальної ізоля­ції, обмеженої доступності інформації, що значно утруднює процес їх соціалізації через набуття соціального досвіду. Декларація ООН про права розумово відсталих дітей визначає, що піклування про розумово відсталих людей має бути пріоритетом в усіх державах, бо вони є найбільш вразливими щодо зловживань та порушень їхніх прав. Дотримання прав людини по відношенню до таких осіб вимагає особливої уваги та організації належної системи допомоги та захисту. Декларація виголосила права людини з інтелектуальною недостатністю на належне медичне обслуговування, лікування, право на освіту, відновлення працездатності та захист, які дозволяють їй розвивати свої здібності та максимальні можливості. Оскільки чимала кількість розумово відсталих людей отримує статус інваліда, в таких випадках на них розповсюджується дія документів, які регламентують права цієї категорії громадян. 20 грудня 1993 року Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті Стандартні правила щодо урівняння можливостей інвалідів. Ці правила акцентують увагу на вирішенні таких питань: особливий захист; життя в сімейному оточенні, участь у суспільному житті; опіка і забезпечення максимального захисту від зловживань; допомога для вільного розвитку особистості; освіта, навчання, працездатність; захист від експлуатації, принизливого ставлення; право на власну думку, особисте життя; можливість доступу до якісної медичної допомоги; належне матеріальне забезпечення і соціальний захист; право на повагу до людської гідності. Стан дотримання прав дитини, зокрема розумово відсталої, а також осіб з інвалідністю в Україні все більше підпадає під увагу держави і громадських організацій, однак небезпека декларативності намірів і далеко не повної їх реалізації залишається. Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю» зробила першу, проте досить вдалу спробу узагальнити вимоги міжнародних та вітчизняних нормативних документів щодо захисту дітей з розумовою відсталістю. Посилаючись на матеріали цього посібника, можна констатувати наступне. Правовий статус дитини з інтелектуальною недостатністю має певні особливості, але окремих законів, які б визначали їхні права немає. Діти з інтелектуальною недостатністю,, є громадянами України, і як усі в 16 років отримують паспорт. Тому і права, які гарантує Конституція, і закони держави, стосуються їх так само, як і усіх інших громадян. Ці закони містять окремі виключення, особливі умови або детальні норми та механізми їхнього забезпечення для дітей з інтелектуальною недостатністю. Проте світові підходи до формування законодавства держав рекомендують враховувати, що будь-який окремий закон, що регулює права цієї категорії дітей може бути і формою дискримінації. В українському законодавстві визначені права та гарантії, які в повній мірі відповідають правилам, проголошеним у Конвенції про права дитини. Конституція України гарантує усім громадянам, зокрема дітям та особам з інтелектуальною недостатністю: право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадян обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (Ст. 46); право на догляд для непрацездатних осіб шляхом створення мережі державних, комунальних, приватних закладів (Ст. 46); - право на належне матеріальне забезпечення та на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (Ст.23): право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм (Ст. 49); право на інформацію і право знати свої права і обов'язки (Ст. 57 ); право на свободу і особисту недоторканість, (Ст. 29 ); - право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, правовільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (Ст. 33); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.... (Ст. 41); право на повагу до гідності людини (Ст. 28 ); рівність у конституційних правах та свободах без привілеїв за будь-якими ознаками (Ст. 24); право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.... (Ст. 43 ); право на вільний і всебічний розвиток своєї особистості (Ст. 23 ). Закон України „Про охорону дитинства": визнає права дітей на життя та охорону здоров'я, на ім'я та громадянство з моменту народження, на достатній життєвий рівень, на вільне висловлення думки, на отримання інформації, на захист від усіх форм насильства; забороняє дискримінацію дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку і декларує рівність можливостей для повноцінного життя з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів; гарантує надання відповідної матеріальної допомоги одному з батьків дитини-інваліда чи особі, яка його замінює (встановлення скороченого робочого дня, надання додаткової оплачуваної відпустки (до 5 днів), відпустки без збереження заробітної плати та інших пільг). - гарантує безоплатність спеціалізованої медичної, дефектологічної і психологічної допомоги та протезування у відповідних державних і комунальних закладах охорони здоров'я, можливість отримати базову й професійно-технічну освіту, в тому числі у домашніх умовах, безоплатне забезпечення засобами індивідуальної корекції; визначає право дитини, яка не має можливості виховуватися в біологічній родині, на сімейне виховання в альтернативних формах: прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу; визначає перелік закладів для дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку, які утримуються за рахунок держави: спеціальні загальноосвітні школи, школи-інтернати, дитячі будинки, дитячі будинки-інтернати, дошкільні та інші заклади. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" гарантує: рівність та повноту соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод інвалідів; створення для інвалідів умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та грошовій діяльності; право на працю; право інваліда на забезпечення житлом та його збереження протягом часу, коли інвалід влаштований у будинок-інтернат; забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами реабілітації, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом; право на отримання соціальної допомоги, послуг чи пільг залежно від групи інвалідності. Закон України "Про психіатричну допомогу» регламентує: грошову допомогу особі, яка доглядає за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який потребує постійного стороннього догляду; вирішення у встановленому законом порядку питань опіки та піклування щодо осіб, які страждають на психічні розлади, їх належного соціально-побутового влаштування; встановлення обов'язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів внаслідок психічного розладу"; - створення мережі психіатричних закладів та забезпечення гарантованого рівня психіатричної допомоги; забезпечення належних умов надання психіатричної допомоги з дотриманням прав, свобод і законних інтересів осіб, які страждають на психічні розлади; організацію за спеціальними програмами безоплатного загальноосвітнього та професійно-технічного навчання осіб, які страждають на психічні розлади; створення лікувально-виробничих підприємств, цехів, дільниць тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади; організацію гуртожитків та інших місць для проживання осіб, які страждають на психічні розлади і втратили соціальний зв'язок. Закони України „Про освіту", "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту " гарантують: право дитини на доступність і безоплатність освіти у державних навчальних закладах незалежно від соціального статусу дитини та стану її здоров'я; соціальний захист вихованців, учнів та інших осіб незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів; здобуття освіти в домашніх умовах; право дитини на родинне виховання; - рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; - право на формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття соціального досвіду; права батьків на вибір закладу здобуття освіти; право батьків /опікунів захищати права та інтереси дитини в судовому порядку; - безоплатні медичні послуги у навчальних закладах для дітей, - створення психологічної служби в навчальних закладах та здійснення соціально-педагогічного супроводу у системі освіти задля адаптації дітей до умов соціального середовища, консультативної допомоги батькам та особам, які їх замінюють; - створення різних типів навчальних закладів для "осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах" такі як: спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави. Закони України "Про пенсійне забезпечення" та "Що державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам регулюють" матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальна захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Закони України "Про соціальні послуги" гарантує право на виьір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування при одержанні соціальних послуг; визначає можливість надання соціальних послуг в реабілітаційних установах та закладах, в установах та закладах денного перебування, а також тимчасового або постійного перебування, та інших; - передбачає надання соціальних послуг недержавними суб’єктами за бюджетні кошти. Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні" гарантує дітям-інвалідам безоплатні реабілітаційні послуги відповідно до індивідуальної програми реабілітації, серед яких: фізична, медична, психолого-педагогічна і психологічна, соціальна реабілітація та абілітація а також психолого-педагогічний супровід; обов'язкове формування індивідуальної програми реабілітації лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів; створення відділень або будинків тимчасового перебування дітей-інвалідів для забезпечення догляду за дитиною-інвалідом з важкими формами інвалідності у разі тимчасової відсутності осіб, які доглядають за ним (під час хвороби, відпустки, у вихідні дні); пріоритетне право дітей-інвалідів на забезпечення технічними і допоміжними засобами для реабілітації, в тому числі: засобами для пересування і орієнтування, для самообслуговування та догляду, спілкування та обміну інформацією, спеціальними засобами для освіти (включаючи літературу ) і занять трудовою діяльністю, протезно-ортопедичними виробами, спеціальним фізкультурно-спортивним обладнанням; - призначення груп інвалідності з урахуванням, окрім ступеню втрати здоров'я, також потреби у постійному сторонньому догляді та здатність до самообслуговування. Бюджетний Кодекс України передбачає видатки, що здійснюються з Державного бюджету України у соціальній сфері на: спеціальні школи (в тому числі школи-інтернати), загальноосвітні школи соціальної реабілітації державної форми власності; спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу, у тому числі спеціалізовані лікарні; соціальні пенсії та допомога по догляду за дитиною-інвалідом, компенсації на медикаменти; будинки-інтернати для дітей-інвалідів; територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому державної системи соціального ^захисту; державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; - підготовку та участь національних збірних команд в параолімпійських іграх; підтримку баз олімпійської підготовки; державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них). Концепція соціальної адаптації осіб з розумовою відсталістю в Україні регламентує: напрями і гарантії забезпечення державного соціального захисту осіб з розумовою відсталістю з метою їх соціальної адаптації; організацію догляду згідно з індивідуальними планами, розробленими для кожного клієнта; створення в установах та закладах тимчасового або постійного перебування належних умов для проживання, навчання і виховання осіб з розумовою відсталістю, надання їх необхідної медичної допомоги та соціально-побутових послуг; надання соціальних послуг за місцем проживання як альтернативи утриманню у стаціонарних інтернатних установах та закладах. право вибору місця проживання - у родині, закладі або самостійно із забезпеченням соціального супроводження. Держава взяла на себе зобов'язання і несе відповідальність за реалізацію рівності громадянських та соціально-економічних прав дітей з інтелектуальною недостатністю. Але на практиці часто права дитини не реалізуються згідно національних державних гарантій. Головною гарантованою державною формою отримання соціальних та освітніх послуг є школи-інтернати та дитячі будинки-інтернати, що вступає в протиріччя з ст.9 п. 1 Конвенції про права дитини ООН і призводить до фактичного вилучення цих дітей із суспільного життя. У 2002 році було прийнято доповнення до Сімейного Кодексу України щодо альтернативних форм сімейного виховання, таких як прийомна сім'я та дитячі будинки сімейного типу для дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Однак, через брак методичного забезпечення, недосконалий механізм фінансування та неготовність прийомних батьків такі форми виховання розвиваються вкрай повільно для дитини з розумовою відсталістю. Згідно з принципами Конвенції про права дитини діти з інтелектуальною недостатністю потребують особливого захисту. Дитина має бути захищена від принизливого ставлення, експлуатації, усіх форм фізичного та психологічного насильства, зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження. Особливо тоді коли вона позбавлена можливості жити з батьками. В спеціальному закладі дитина має право на захист і здійснення постійного контролю за умовами її проживання. Сучасна українська нормативно-правова база не містить інших механізмів особливого захисту прав осіб з інтелектуальною недостатністю, крім встановлення над ним опіки чи піклування. Після досягнення дитиною з інтелектуальною недостатністю віку 15 років, формою захисту її правочинних дій та майнових прав є обмеження або позбавлення її дієздатності. До 15 років усі угоди від імені дитини укладають батьки або опікуни. Недієздатність полягає в тому, що самостійні дії та угоди такої дитини не мають правової сили. Все що вона купує, продає може бути повернено у судовому порядку. Право дитини з інтелектуальною недостатністю на освіту регламентується Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про дошкільну освіту", "Про професійно-технічну освіту" та Положенням про спеціальну загально-освітню школу-інтернат для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку. Держава гарантує всім дітям здобуття освіти на рівні, що відповідає їх можливостям. Згідно з Законом України "Про освіту" дітям, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, гарантовано право на відвідування державних і комунальних дошкільних навчальних закладів та спеціальних загальноосвітніх шкіл. Особливі умови щодо отримання медичної допомоги дітьми з інтелектуальною недостатністю визначається Законами України "Про психіатричну допомогу" та "Про реабілітацію інвалідів в Україні". З метою забезпечення гідних умов життя, виховання та розвитку дитини держава вживає необхідних заходів у сфері соціального захисту розумово відсталої дитини та родини, в якій ця дитина виховується. Законом України "Про соціальні послуги" передбачено перелік послуг, які можуть надаватися безоплатно. Серед них: реабілітаційні центри, центри раннього втручання, заклади тимчасового та постійного перебування. Діти з інтелектуальною недостатністю найчастіше не ідентифікують прояви дискримінації по відношенню до себе. У зв"язку зі зниженим інтелектом їм важко відстоювати свої права. Будь-яка дитина потребує поважного ставлення до себе, опіки та підтримки власних можливостей. Розумово відстала дитина потребує особливого захисту та допомоги у реалізації своїх прав. Забезпечення декларованих законодавством прав дитини, надання їй допомоги в їх захисті залежить від професійного рівня фахівця, від бажання допомогти дитині знайти вихід в кожній конкретній життєвій ситуації. Посилаючись на певний міжнародний досвід, можна виділити відносно новий для вітчизняної корекційної педагогіки, але дуже актуальний для покращення правової соціалізації розумово відсталих осіб напрям роботи, а саме — формування у них компетенції в галузі самоадвокатування. Сприянню забезпечення рівних прав та поваги до людей з інтелектуальною недостатністю, їх рівноправної участі в усіх сферах суспільного життя, залучення їх до захисту своїх прав та участі у прийнятті рішень щодо власних життєвих потреб був присвячений міжнародний Форум в рамках проекту "Забезпечення рівних прав для людей з інтелектуальною недостатністю у суспільстві шляхом створення мережі груп самоадвокатування" за підтримки програми "Європейські ініціативи в демократії"" Єврокомісії. Форум проводився в М.Очакові 09 - 13 липня 2007 року. Завданням проекту було: створення мережі з 14 груп самоадвокатування за участю людей із інтелектуальною недостатністю; розробка та включення до навчальних планів ВНЗ навчального курсу для майбутніх фахівців із самоадвокатування людей з інтелектуальною недостатністю; створення мережі волонтерських груп підтримки, прикріплених до груп самоадвокатування, для забезпечення їх життєздатності після закінчення проекту. У форумі взяли участь фахівці Росії, Білорусі та України. Оскільки зазначена проблема знаходиться лише в стані дослідницької розробки, упорядники цього посібника обмежуються лише її постановкою і виділенням окремих базових позицій. При цьому використовуємо досвід Санкт-Петербурзької правозахисної групи з розвитку правосвідомості осіб з вадами розумового розвитку. Розробники цієї системи - правозахисна група Саикт-Петербурзької асоціації громадських об'єднань батьків дітей - інвалідів спільно з Фінською асоціацією допомоги розумово відсталим людям — пріоритетними напрямами роботи школи самоадвокатів вважають: розвиток правосвідомості; роз'яснення основних понять у сфері правознавства; роз'яснення основних законів, які стосуються захисту прав інвалідів; усвідомлення відповідальності за своє життя; роз'яснення не тільки прав, але й обов'язків; пошук виходу з ситуацій, з якими можна зіткнутися у повсякденному . житті (збереження житла, отримання професійної освіти, можливості працевлаштування, дієздатності, опіки, лікування, влаштування у спеціальні установи соціального забезпечення та обслуговування тощо). У досвіді роботи шкіл самоадвокатів вироблені певні критерії для розумово відсталої людини, яка вирішила навчитися самоадвокатуванню. Це зокрема: вміння говорити і діяти за себе; вміння самому приймати рішення; знання своїх прав і обов'язків; вміння уважно слухати інших, бути наполегливим, але не агресивним; звичка бути спокійним і впевненим; - готовність до співробітництва з іншими людьми і уміння його налагоджу вати. Повторюючи, що створення і науково-методичне осмислення проблеми самоадвокатування осіб з розумовою відсталістю, а отже і вироблення та видання відповідних рекомендацій для педагогів та батьків - справа майбутнього, і запрошуючи всіх зацікавлених осіб до співпраці у вирішенні цього актуального завдання, у даному посібнику ми вважаємо важливим і своєчасним подати тексти найголовніших офіційних документів, оволодіння змістом яких дасть можливість корекційним педагогам, соціальним працівникам, батькам ефективно захищати права розумово відсталих дітей та інших категорій інвалідів. Глибоке і самостійне вивчення оригінальних текстів сприятиме розвиткові правосвідомості самих вихователів, що є необхідною умовою для її формування і корекції у вихованців.
Переглядів: 2592 | Додав: tdetdom | Теги: Реабілітація інвалідів | Рейтинг: 0.0/0